лукашенко: “батька” на краю прірви? Аналіз тридцятилітнього автократичного правління та його наслідків.
Правління олександра лукашенка в Білорусі – це феномен, що кидає виклик усім уявленням про демократичну зміну влади та економічну логіку.
З моменту обрання (на перших і, як багато хто вважає, останніх чесних виборах) у липні 1994 року, він утримує президентське крісло вже понад три десятиліття. Цей період став для Білорусі часом поступового, але неухильного згортання громадянських свобод, зміцнення диктатури та, врешті-решт, економічного і політичного колапсу, посиленого міжнародною ізоляцією.
Знищення демократичних інститутів та прав.
Шлях лукашенка до абсолютної влади був методичним. Він розпочав із конституційних референдумів (1995, 1996, 2004), які розширили його повноваження, змінили державну символіку та, найголовніше, зняли обмеження на кількість президентських термінів. За ці роки Білорусь перетворилася на країну, де вибори перетворилися на фарс, незалежні ЗМІ були зачищені або ліквідовані, а політична опозиція систематично знищувалася та кидалася за ґрати.
Після сфальсифікованих виборів 2020 року, які спровокували безпрецедентні за масштабом мирні протести, режим лукашенка відповів хвилею жорстоких репресій. Тисячі громадян були затримані, піддані тортурам, а Білорусь стала однією з країн з найвищим показником політичних в’язнів на душу населення в Європі. Право на свободу зібрань, слова та думки було фактично анульовано.
Економічний занепад під тягарем санкцій.
Економічна модель лукашенка, заснована на збереженні значної частки радянської промисловості, державному контролі та дешевих російських енергоносіях, завжди була крихкою. Хоча перші роки його правління відзначалися певною стабільністю, заснованою на російських дотаціях, відсутність структурних реформ та іноземних інвестицій призвела до стагнації.
Ситуація різко погіршилася після 2020 року, коли США, Європейський Союз та інші країни запровадили секторальні та персональні санкції у відповідь на порушення прав людини та примусову посадку рейсу Ryanair. Ці санкції вдарили по ключових експортних галузях, як-от калійна, нафтопереробна та банківський сектор. Унаслідок цього, економіка, яка вже перебувала в складному становищі, була доведена до критичного стану, що вимагає постійного фінансового вливання.
Геополітичні маневри: Від “союзника” до “прохача”. Посилення міжнародної ізоляції змусило лукашенка повністю залежати від кремля, перетворивши Білорусь на фактичного сателіта рашки. Він перетворився на “випрошувача” грошей, що є іронією долі для політика, який завжди намагався підтримувати образ “сильного лідера”.
москва, сама перебуваючи під західними санкціями, використовує цю залежність для поглинання білоруського суверенітету. Водночас, загравання Лукашенка з президентом США Дональдом Трампом, що виражається в публічних компліментах є яскравим прикладом відчаю та цинічного опортунізму. Мета очевидна: розраховує на зміну зовнішньополітичного курсу США, зняття санкцій та отримання фінансової допомоги в обхід москви.
Це демонструє, що ідеологічні уподобання для нього вторинні; головним пріоритетом залишається збереження особистої влади за будь-яку ціну.
Висновок:
Правління лукашенка – це історія втрачених можливостей для Білорусі. За три десятиліття він не лише позбавив своїх співвітчизників громадянських прав та гідного економічного майбутнього, а й поставив під загрозу сам суверенітет держави. Нинішній стан – це вершина його автократичної кар’єри: країна, розчавлена репресіями, з розваленим економічним фундаментом, повністю залежна від зовнішнього фінансування та політичної волі кремля. Спроби маневрувати між путіним і Трампом лише підкреслюють його слабкість, а не силу. Кінець його епохи неминучий, і питання лише в тому, якою ціною Білорусь зможе повернути свій суверенітет та громадянські свободи.
#лукашенко
#Білорусь
#санкції
#путін
#війна