Вова вчиться шепотіти вибачення і домовленості заради свого виживання.
Колись довга імперія прокинулася з пустим баком і розкішним небажанням визнати, що її корона інколи потребує пального.
Карликовий пан зазвичай ходив вулицями з гордовитою ходою і тоном, що не терпів заперечень. А невелика паливна республіка жила у своїй гордій простоті і смакувала вигідні контракти, немов хто завгодно платив їй за поради.
Коли чахлі танкери імперії почали шукати порт уночі, то виявилося, що старі друзі звернулися туди, де простіше домовитися про бензин, ніж вимолити слово «пощади».
Вова раніше вчив усіх манерам і писав правила для сусідів. Тепер він вивчав таблиці поставок і нервово рахував відвантаження на листках, що йому підсовували з маленької республіки.
Замість драматичних промов виступили ніякові погляди і вибачення, прочитані ніби текст диктанту за останній урок у школі, коли хтось помітив свою помилку.
Колишній злий диктатор пристав на коліна, але не від патетики, а щоб зрозуміти, куди дме вітер економічних реалій.
А невелика нафтова держава грала роль небагатослівного торгівця, що вміє рахувати барелі і знає ціну мовчання. Вона вміло балансувала між посмішкою і комерційною жадобою, обмінюючи кивок великого на нові контейнери.
Сусідський тандем, що колись здавався декорацією на мапі, раптово став тим самим підмостком, від якого залежала готовність довгої імперії рухатися далі.
Страх перед конфронтацією перетворився на делікатну дипломатію, що нагадувала догану, оформлену як прохання.
Публічне вибачення виглядало як театральна репетиція: актор знає репліку, але серце підказує інший текст. Обличчя вови в цій сцені стало майстерним поєднанням сорому і розрахунку, схожим на підлітковий вираз, коли хочеш вибачитись, але ще й хочеш зберегти репутацію.
Кожне слово вибачення ламалося, наче стара кераміка на підлозі, але воно продавало товар — стабільні поставки на найближчий сезон.
Глядачі аплодували, бо їм потрібне було шоу з передбачуваним фіналом і з меншим ризиком для опалення взимку.
Іронія полягає в тому, що велич часто вимірюється не площею, а трубами і краном.
Керівник без ресурсу виглядає ще меншим за того, хто тримає за собою танкер і має ключі від бензоколонки.
Парадокси сучасності вчать, що агресія не завжди перемагає переговори, а грізні слова іноді коштують дорожче за барелі. Коли великі гасла зустріли холодну арифметику імпортозаміщення, залишився лише договір і зручний для обох графік поставок.
Мораль проста і гірка одночасно. Сила без підкріплення перетворюється на спектакль, а сміливість сусідів і точні контракти здатні замінити таран.
Там, де санкції роблять дірку в резервуарі, маленька держава з правильним партнером стає новим центром тяжіння.
Інколи велике ім’я втомлюється від крику і вчиться шепотіти домовленості заради тепла і світла в будинках.
#Азербайджан
#Алієв
#рашка
#санкції