Україна, разом із усім Європейським союзом і значною більшістю країн Європи, повернулася в ніч на 29 жовтня з літнього часу на свій поясний, який неформально називають «зимовим».

О 4-й годині за київським літнім часом стрілки годинників перевели на одну годину назад, таким чином «продовживши» ніч на годину.

На окупованих Росією територіях Криму і частини Донбасу насаджене використання московського часу, що не має сезонного переведення.

За постановою Кабінету міністрів України від 13 травня 1996 року № 509 «Про порядок обчислення часу на території України», яка синхронізувала цей перехід із ЄС, перехід на літній час, зсунутий на одну годину вперед, здійснюється останньої неділі березня, а повернення на поясний «зимовий» час – останньої неділі жовтня.

В Україні літній час уперше формально з’явився 1916 року – в тій її частині, що належала тоді Австро-Угорщині; 1917 року його також запровадив Тимчасовий уряд Російської республіки, до якої тоді належала інша, більша частина України.

Після низки радянських експериментів із часом літній час стали знову регулярно застосовувати в Україні як на той час частині СРСР із 1981 року.

На початку 1990-х років Україна експериментувала з відмовою від сезонного переходу на літній час, але потім відновила його 1992 року «з урахуванням порядку обчислення часу, що діє в країнах Європи», і «згідно з рекомендаціями Європейської економічної комісії ООН».

У 2011 році Верховна Рада України намагалася скасувати сезонне переведення годинників, щоб повторити схожий крок Росії, але під тиском громадськості ця постанова була скасована, перш ніж її встигли застосувати.

Уперше перехід на літній час здійснили в кількох європейських країнах, зокрема Німеччині і Австро-Угорщині, в 1916 році після невдалої спроби Великої Британії запровадити літній час 1908 року – тоді британський парламент не підтримав такого кроку. Ідея полягає у кращому використанні світлого часу дня, а відтак в економії – в часи Першої світової війни йшлося про заощадження вугілля, в пізніші часи про електроенергію й енергоносії-вуглеводні – нафту й газ. Водночас такої економії практично немає в місцевостях, розташованих ближче до екватора, та у приполярних регіонах, і там сезонний час не має економічного сенсу.

Практика щорічного сезонного переходу часу застосовується зараз у понад 70 країнах чи територіях світу, на всій їхній площі чи частково. Зокрема, у країнах, що хоча б частково лежать у Європі, такого переходу не дотримуються тільки Ісландія, Туреччина, Росія і Білорусь. При цьому близько 170 країн чи територій не користуються сезонним часом.
…